Осінь, ніби обійми розкрила
в розмаїтті прощальнім своїм…
Я іду і милуюся щиро
падолистом її золотим.
Бо сьогодні вона, мов принишкла,
відпустила свої десь вітри;
килимами вкриває доріжки, -
так приємно по килиму йти.
У задумі осінній природа, -
всюди спокій, прощальна краса…
З лісу сутінки в місто приходять, -
день осінній вже швидко згаса.
Я, можливо, востаннє сьогодні
насолоджуюсь пізнім теплом,
а вже завтра – вітрище холодний
всю красу цю розвіє крилом.
Всі дерева роздягне до нитки,
килими всі згребе у кучки, -
попрощається осінь тут швидко
Й море сліз нам проллє залюбки.
Листопад 2017.