І раптом, ти припиняєш писати,
Що ти вже вдома, щоб не хвилювалась.
Планета не стала, і рух цей завзятий
Породжує нову добу. Закохались
давно. І триває це декілька років.
Спинити не в силах ні люди, ні час.
Навколо себе понаставили блоків
І жоден кордон би не зупинив нас.
Кохали так щиро, як тільки ми вміли.
Кохались в фантазіях, діях і снах.
А все, що навколо, нам не боліло.
Нас так не цікавило, що в тих світах.
Ми космосом стали один для одного.
Жага бути разом є понад усе!
І ніц не існує. І молиш ти Бога,
Бо палко її ти кохаєш лице
І тіло. Фігура - очам не повірю.
Нічого такого, але щось в ній є.
Так вабить до себе. І схожа на мрію.
До неї сягнув ти. Міцніше! Твоє.
Ти знаєш, що маєш. Кохана поряд.
Не дуже цінуєш всі миті тепер.
Частіше кричиш, кожен раз, наче порох.
Який запускає твій револьвер.
Ти явно не в захваті від такого.
І я лякаюсь. Але не здаюсь.
Змінити події не маємо змоги.
Який тоді вихід? Піду і нап'юсь?
І-рраз! Після бурі все стало стихати
Так, наче нічого і не відбувалось.
Аж раптом, ти припиняєш писати,
Що ти вже вдома, щоб не хвилювалась.
15 жовтня 2019 5:00-6:00