Неначе долю переплакали
У кроках спраглої води...
Як діти були за ознаками
Та не дитячії сліди...
Ненамальованими зорями,
Неначе краєм перейшли...
Думки тулилися до повіні,
У переповненім човні...
Все перебуте - перемелено,
Кінцем неписаним пера,
І де була надія встелена,
Там віра замість зорь зійшла...
Чого стоїш душею кривишся?
Твоя біда, то не біда...
І острахом в майбутнє дивишся,
Майбутнє - стиглая вода...
А що не віриться, то байдуже...
Прибавить віри, як води...
Життя воно, як доля - райдужне,
Де ти маленько підожди...