будуємо мости
під ними
в’ється відчай
так мало чистоти
і зарябіло
з кітчу
на вулиці думок
живе забуте свято
той голос
що замовк
оте
що не обняти –
праобрази грози
і примхи орхідеї
де зграя весн
і зим
стає вже не твоєю
де плаче болем
сміх
всміхається наруга
жде те
чого не зміг
на те
що недолуге
зліпаються у сни
непройдені дороги
уквітчені вони
тривогами убого
і скаче навмання
мов безголовий вершник
поповнення вогням
погаслим
і прийдешнім
відлуння
втечі
я
не сходяться
до йоти
в бурхливих течіях
розради
чи скорботи
бо голос
зам’який
слова
липкі
мов глина
і вже нема щоки
підставити терпимо
бо жде
душевний скрес
на крик останній
моди
на витівки небес
і ціни
у штрих-кодах
аж рушаться мости
їх поглинає ірій
мов райдугу з води
охмареніла сірість
17 Жовтня, 2019