Гребінець ранковий
пробігся по верхівкам дерев.
Все навкруги покропила роса.
Бачу дороговкази,
але не йду, а тупцюю на місці,
ніби руки та ноги зв'язані.
В дієвий та трохи дивний час живу,
далекосяжно вже не мрію,
взяла у полон безнадія.
Давить життя,пресує,
не жаліє, підрубує крила.
У далечінь світлом не манить,
дарма що обманює надією,
не здійсненною мрією,
більше ні в що не вірю...
Даремно сплив довіри час,
залишився малий сил запас.
Двобій Добра і Зла двогострий
триває по всяк час.