Як би наша пам'ять була як повітря,
я б відпустив її у вітер.
Вона б в зимову ніч виднілася на світлі:
морозна, тепла чи легка.
Якби була рідка закрив би в пляшку.
Закоркував немов би це вино.
І більше не залив у власну чашку,
Якби мутнілим стало дно.
І хоч та пам'ять не тверда,
та все ж так б'є у серце нас з тобою,
не кулаком і не ногою.
Та завжди залишає синяка!