Вона була з прекрасною душею.
А врода парубків кидала в сум.
Так вишивала голкою, що нею
Пишалися батьки і їхній кум.
Здавалося немає в селі пари,
Щоб підібрати під таку красу.
ЇЇ кохали молоді і старі,
Блакитні очі мала і косу.
На танцях хлопці всі її лякались.
Дівчата мили їй кістки.
Вона на те всім усміхалась
І червоніли всі чоловіки.
Про доброту її багато було чути.
Не злилася ні коли на людей.
Могла образи швидко всі забути
І мало хто уникнув глиб очей.
Заглянувши, пірнаєш наче в море.
Таким лише є місце між зірок.
Так виглядає янгол на іконі,
Яку я бачив в церкві між фресок.
Наївною була, бо все читала,
Що написали щирі книгарі.
Романтики їй так не вистачало
Що вірила в кохання на Землі.
В село одного разу гість приїхав.
Розбещений хлопчина не сільський.
Побачив таку вроду, що базікав,
Що забере її до себе до батьків.
Метелики злетіли від бажання
У дівчини, наслухавшись речей.
Побачення змінилися коханням.
І провела з ним декілька ночей.
Вона була щасливою недовго.
Поїхав її хлопець, не забрав.
Не заховатися в селі їй не від кого.
І кожний про історію цю знав.
А скоро завагітніла дівчина.
Дитинку в свою хату принесла.
Її за це не лаяла родина,
Бо нікуди подітись із села…
22.10.2019 Дмитро Дробін