За мотивами
телесеріалу «Наречена із Стамбулу»
Немає розуму у гніві!
А почуття заслав туман,
Що скупчує в душі обман.
Пусті всі рухи, неумілі.
У гніві швидкість надвисока!
Не діють гальма аж ніяк.
Суцільний, неспроможний жах
Закриє пеленою око:
Замилиться, не бачить правди:
Навколо тільки вороги.
До стану скручує дуги.
Реальність зникла десь насправді.
Немає розуму у гніві!
Коли ж розвіється туман?
Дійд`еш до розуму ти сам?
Крокуєш по життєвій ниві…
Не потрапляв у справжню зливу:
Обмиє з голови до ніг!
Нестриманий відчуєш біг
Усіх клітиночок у тілі.
…Прямуючи отак до цілі,
Звернись до розуму та слів!
Порадник нікудишній, гнів!
Не завжди й друга зрозумієш.
То ж не звертай на хибний шлях!
Не забивай останній цвях
в стосунки, наведи там лад
та й зрозумієш, хто твій брат,
хто ворог, хто найкращий друг.
І не складай в безсиллі рук!
Мораль у байки є проста:
У гніві не змикай вуста!
23.10.2019