Світанкова перепустка до краєвидів душі
Так цнотливо вкривається
Важкістю...
Ну ж бо. Не плач.
Так, я знову турбую, засмучую...
То ж не вірші,
А життя. В ньому стільки
Всього...
Де ж ти, пісне, була?
Хто співав тебе замість
Тебе...
Так буває. Так зле
Те відлуння вночі, що від гвалту: "Ой, мамо. Рятуй!"
В кожнім серці - дитя.
Так, воно споконвіку мале.
Зрозуміти не може, лише відчуває...
Не ту
Маєш силу, щоб болю не знать...
Та любов більше сил
Світанкова перепустка в край, де панує весна...
Ту весну крізь життя своє
зимнє в душі пронеси.
Просто знай, что така ти у Бога на світі одна.