Як належить, кохана, на пагорбі – сніг,
неупевнений сніг листопада.
Він іще не летів і не падав до ніг,
він зустрів мене вранці, як радість,
як надія, як мрія, як світлий мій друг,
на якого чекав жовтень цілий,
ми назустріч із ним не простягнемо рук,
але він – добрий, чистий і милий.
Так, кохана, прийшов листопад, – зізнаюсь –
час фантазій моїх без обмежень…
Я і паморозь снігом назвать не боюсь,
як належить, кохана моя, як належить…