Сумна осiнь
Пожежі жовтень погасив –
Не вистачає світла й сил.
В обіймах тиші, як вві сні,
Так гірко й солодко мені
Зривати грона горобин,
І посивілий цей полин,
як каяття. Біля води
вже потемнілої ріки,
вслухатись у осінній сплін,
що проникає із глибин
у саме серце і до вен.
Хто вірує, таки блажен!
Для чого всі пусті слова ? –
Я чую, як суха трава,
Тихенько поринає в сон...
І я із вітром в унісон
Молюсь, перехрестивши лоб,
Й пірнаю в спокій і озноб...
Октябрь пожары погасил -
Так мало света, мало сил.
В тиши объятий, как во сне,
Так горько и так сладко мне
Срывать созвездия рябин,
А поседевшая полынь
Как покаянье. У воды
Реки нахмуренной следы.
И слушать как осенний сплин,
Что проникает из глубин
До сердца и до дальних вен.
Кто верует. да будь блажен!
К чему ненужные слова?
Я слышу: шепчет мне трава,
Тихонько проникая в сон.
А я с ветрами в унисон
Молюсь, перекрестивши лоб,
В покой ныряя и в озноб...