Клен з вербою

 
Обнялися клен з вербою,
Біля ставу край села,
Попрощалися з журбою
І не знають більше зла.
Відкидаючи вагання,
Це прозріння їх знайшло,
Не дарма сюди кохання,
Безталанних привело.

У обох дорослі діти
І онуки також є,
Будуть люди їх судити,
Але кожному своє.
Вітер сумніви розвіє,
У самотніх у обох,
Тільки збудеться надія,
Бо любов дарує Бог.

Вчора ми були самотні,
А сьогодні разом знов,
Нас чекають дні спекотні,
Віра в щастя і любов.
Поєдналися дві долі,
Клен самотній і верба,
Не безхатьки і не голі,
Хай покине їх журба.