Як покину рідну хату, та й піду блукати,
Між ланів та повз левади доленьку шукати.
Де ж тебе зустріти, мила, на яких просторах?
Чи у глибину пірнати, чи залізти в гори?
Як зустріну я кохану, приведу до хати,
«Ось тепер твоя родина – нові батько й мати.
Ти шануй їх, моя жінко, мусиш підкорятись,
Та ретельно у господі новій прибиратись.
Стукотить серденько в грудях, як на тебе гляну,
За яскраві чорні очі зірку я дістану,
Вчися, мила, готувати, як готує ненька,
Тому, що нам жити довго, любеє серденько.
Діточок родити треба, щоб рід не спинився,
Та щоб в хаті лад та спокій раптом не скінчився.
Як спроможна зберегтися внутрішнє та зовні,
То й до віку, моя пані, будеш ти шановна».