Попробовала сделать украинский перевод знаменитой поэмы "Зодчие" Дмитрия Кедрина.
У меня получился пересказ от имени иностранного гостя.
Майстри
(Легенда. Переказ поеми «Зодчие» Дмитра Кєдріна (1938))
Як суворий Іван
Звівсь до слави, Казань же упала,
Він звелів на свій двір
Закликати митців видатних.
Наказав щедрий пан —
У літописах так записали:
Храм увічнить його перемогу,
Найкращий з усіх!
Із Тоскани були,
Із німецьких земель та ще з інших.
Кожен гарно хваливсь
І на доказ ще краще гуляв.
А російських прийшли
Володимирських два будівничих,
Вітчизняних майстрів,
Ставних хлопців…
Імен світ не знав.
Промінь ясний проник у покої,
Де дихати тісно.
Пічка в кахлях.
Божничка.
Цікавість на владнім лиці.
Перед паном Іваном міцним
Ті майстри стали міцно,
Просто вбрані,
Русяві,
Стояли рука у руці.
«Смерди!
Можете церкву мені
Збудувать над церквами,
Чужоземні будови
Найліпші щоб храм переміг?»
І без хвилечки сумніву
«Можем!»
Вони одказали,
«Лиш звели, милостивий!»
І впали цареві до ніг.
Милостивий звелів.
І у вербну суботу святую
Помолились майстри
І взялись за жаданий труд свій:
Повели вони тихо
Роботу складну, мов простую,
І невдовзі зростав,
Прикрашався собор їх новий.
Із суворого каменю
Стало мереживо пишне.
Візерунки розбіглись
І золотом купол горів.
Твір цей зовні — химерний,
За змістом — сердечний і ніжний,
І раділи майстри з будування,
Бо задум вже жив.
І як вежок яскравих сім’я
До небес піднялася,
Хоч дивуючись, та визнавали
Учені мужі:
Буть не може, щоб церква оця
Не найкраща здалася
Для народу свого,
Бо його це дитина душі!
Богомази-майстри
Теж до дива долучені справно:
Візантійський писання закон
Збагатили серця.
У окрасах собору
Лишив по собі згадку гарну
Спадкоємець,
Товариш
Святого Андрія-ченця.
Піднімалася церква —
А площа внизу гомоніла.
«Покажи, чим живеш!»-
З торгівцем покупець справи вів.
Підлий люд по ночах
У шинку витрачався над міру,
А як зранку стягали,
Без міри, як міг,
Голосив.
Злодій,
Що зашмагали до смерті,
Лежав бездиханний,
Сиве пасмо борідки
Встромилося в небо ясне.
І в Івана в неволі
Конали татарськії хани,
Полонені або перебіжчики, —
Може й одне.
Розповзалась мерзота,
А церква здіймалася — чиста!
І чекаючи, доки
Хтось око зупинить на ній,
Задирала голівку
Повія край Лобного місця,
Милувалась, єством всім раділа
Красі чарівній.
По освяченні храму,
Цар, в шатах святкових, оглянув
Все — подклети, хрести,
Гострим посохом всюди торкнув;
Наостанок на вежі, мов квіти,
Іще раз поглянув,
«Диво-дивне!» повів,
І народ «Диво-дивне!» зітхнув.
І спитав справедливий:
«А іншу б іще збудували —
Божий дім,
Щоб він навіть і цей
У красі переміг?»
І без хвилечки сумніву
«Можем!»
Майстри одказали,
«Лиш звели, милостивий!»
І впали цареві до ніг.
Милостивий звелів…
Так, звелів у них очі відняти.
Щоб дивнішого дива
Зробити їм не довелось,
Щоб в країні якійсь
Церкві ліпшій
Уже не стояти —
Про його лише церкву
У співах облесливих йшлось.
І ті очі зіркі,
Що красу незрівнянну пізнали,
Їм кололи залізом,
Щоб світ у крові для них зник.
Їм наклали тавро,
Мов злодюг, батогами шмагали,
І на землю холодну
Їх кидали, темних навік.
І в Обжернім ряду,
Де нікчемні п’яниці співали,
Де сивухою тхнуло,
Нудило від хижої тьми,
Де дяки
«Государево слово і діло!» кричали, —
Там просили подати старці,
Два великі майстри.
І стояла їх церква,
Така,
Наче в мріях пригода,
І гули її дзвони,
Немов плач від серця лунав…
І співали таємно співці
Про страшну нагороду,
Що замовник майстрам
До безсмертя
Так вдячно додав.
Переклад 20-21.02.2017
Подклети (рус. подклеты) — множественное число слова подклет (иначе подклеть) — «нижний нежилой этаж старинного русского дома, избы, служащий для хранения чего-л., а также нижний ярус в церквах». В оригинале они названы подвалами, и, следовательно, по-украински надо было назвать коморами. Но оказалось, что у Собора Василия Блаженного есть именно подклет, то есть нижний ярус, а не подвалы. Поэтому, а также потому, что в моем переводе не передано большинство важнейших в оригинале страноведческих деталей, я решила вставить историческое слово.
Так как в оригинале использован прием исторического обобщения, я решила его тоже применять, хотя в случае с артелью Андрея Рублева попробовала сгладить. А вот «Слово и дело государево» — это, по-видимому, оставшийся анахронизм.
И зодчего Постника, оказывается, на самом деле не ослепили — какое счастье я почувствовала!