Є мить, коли так сумно на души,
Пливуть думки в роки минулі.
Складаю серцем я свої вірші,
Я чую, як кують зозулі.
Рахунок часу, це життя,
Тече помірно річка долі.
Страждання є, любов до забуття,
До рідних діток, до земної волі.
Буває, лине пісня у селі,
Заниє серце, защемить у грудях.
Добробут в хатах, хліб є на столі,
Нажаль добра так мало в людях.
Колись були єдині, рідні ми,
Пишалися могутністю Держави.
Пересварились доньки і сини,
На зло людське на жаль нема управи.
Роки минають. І життя іде,
Благаю Бога. Люди схаменіться,
Землі такої як у нас нема ні де,
Лицем до Бога прошу обернуться.