Старий бджоляр чаклує на осонні,
Пускає в світ широкий бджоленя.
І вітер у порепаній долоні
Гойдає, наче іграшку, бриля.
У когось мед ще на губах не висох,
Комусь як медом - тільки волю дай.
А в бджоляра життя, як довгий список
Тих вуликів, що йдуть за небокрай.
В них пил доріг, устелений квітками,
Жалі і жала та дзижчання доль.
І патока, що стелиться віками -
Слова порожні та нещира роль.
Коли ж осяє пасіку світанок,
А небо розпозориться за мить,
Бджолиний бог, напевно, наостанок,
Старому день новий підсолодить.