Західна окраїна Хомса. Горизонт. Традиції поховання
продовження...
Історико-біографічний нарис (біографічна частина)
На західній околиці Хомса, там, де сонце йде за горизонт, розташувалося міське кладовище. Вікна і балкони західної сторони житлового комплексу звернені безпосередньо на панораму кладовища. Високих пам`ятників на останньому притулку мандрівників вічності, переважно не було. І тут народжувався дивовижний, відкритий пейзаж сонячного заходу.
До речі, лікарі і знаючі люди, радили кидати молочні зуби безпосередньо на захід сонця, щоб постійні добре росли та стали міцними, а тут особливо чітко проглядалася обрій.
Обряд поховання дещо відрізняється від європейського похорону. За давньою традицією, прийнято ховати покійних до заходу сонця, що, у свою чергу, знаходить відображення у християнських традиціях. Однак, тут це має більш практичне значення, враховуючи спекотний клімат, відсутність традиції бальзамування, а так само переважне поховання без трун. Надмогильні споруди відрізняються особливою аскетичністю, простотою і усталеністю, так і навіщо покійному розкішний пам`ятник, бо, він вже не потрібен йому в Царстві Небесному. Ховають покійного до заходу сонця в першу добу.
Одного разу, проходячи по вулиці, я стала мимовільним свідком поховання покійного за місцевим традиціям. Що саме помітне, страху не було ніякого, але я запам`ятала цю процесію на все життя і, незважаючи на те, що деякий час ми проживали біля кладовища, інших похоронних процесій не пам`ятаю. Чоловіки несли на ношах тело покійного (покійної), який був загорнутий в саван білого кольору з матеріалу високої якості, що, як правило, свідчить про високий соціальний та матеріальний стан покійного, як я вже згадувала, труни вони не використовують, жінок на похоронній процесії я не бачила. Самим примітним виявилося, що чоловіки не йшли, а бігли, так як наближався сонячний захід. Потім вони швидко опустили покійного в заздалегідь підготовлену могилу, як правило, вона буває неглибока і вистилається килимом.
Нехай Господь дарує вічний спокій, цієї померлої багато років тому людині, і вона простить мене за те, що я стала мимовільним свідком, проводів її в останній шлях, і розповіла про це в своїх спогадах.
Дивно, але сусідство з кладовищем мене ніколи не лякало, а тут такий захід, первозданний, ніби можна доторкнутися до сонця. І так... зуби, я неодмінно віддавала сонцю, кидаючи їх на захід, коли сонячний диск ледь не торкався горизонту, який видно як на долоні Творця.
Автор нарису - колишній житель Сирії (Дамаск - Хомс - Масьяф, провінція Хами)