Не любив, але змусив полюбити.
Відчув цей запал, відданість і страх.
Не давав падати і розбиватись,
Але піднятись теж не дозволяв.
Я кожну ніч від суму помирала,
Гадала, що ти, де і як?
Я знала, відданість - це не твоя справа,
І відчувала смерті смак
Ні, не помирала я всім тілом,
А помирала я душею.
Відчувши байдужості весь смак
Я знала, не любиш ти мене
Але так і не зрозуміла,
Для чого ти це все почав?
Для чого змусив серце чисте та наївне,
В себе бездушного бездумно закохать?
І ніби було все як зі всіма:
Ти гарно говорив,
Невинно оком оцінив,
Зробив ти ніби вигляд,
Що красива,
Та в душі, ти каверзно мене,
Та й всіх нас обсміяв.
З гордістю ходив...
Красу ти бачив
В розбитих дівочих серцях.
Ні і так. Не було відповіді точної
Що до моїх почуттів, та й виявилось, що до твоїх.
І тут змінився,
Став новим та чесним.
Невже ти покохав мене
Так, як я колись кохала теж тебе?
Ні, не помилилася із часом дієслів.
Кохала - це було минулим,
Не далеким, та все ж це все пройшло
Полюбив, та змусив розлюбити,
Розбивши серце в крах.