Яке в тому горе, що скроні, як сніг?
Що осінь прозора вляглася до ніг.
Дукати дарує мені золоті
і тихо віршує на самоті.
В політ відпускає сім*ю павутин,
Це я в цьому раю нічий і один.
Далеко, далеко на донці душі,
Як білі лелеки сумують вірші.
Зайдуть серед ночі: «Записуй, встигай!»
Поезій рядочки в котрих справжній рай.