Сіріє. Я, занурений в думки,
Рахую кола на поверхні ставу.
Неначе перечитую казки
І ранок п'ю, як філіжанку кави.
Блукає погляд і торкається хмарок,
Стрибнути хоче в лагідні перини,
Відчути свою близькість до зірок ….
Та у воді висоти – це глибини.
Пірнає місяць, стомлений в ночі,
Вже не хизується, лиш згадує про спокій.
Молочний шлях, мов шати із парчі,
Сповили у воді - такій глибокій.
Я думаю : яка ж це дивина!..
Дзеркальна грань, що творить протилежність.
Зір не сягнути й не дістати дна,
(Якщо присутній глузд і обережність).