Я знаю, що таке людина,-
То Мікрокосмосу перлина.
На нашу Землю прилетіла,
Тут, на Землі, знайшла хатину.
Земля родюча, їжею багата,
Перлину стала колисати.
Та, швидко в відповідь зростала,
Програму Космосу не забувала.
В ній карта нашого буття,
Помножена на цикли,-
Доказують це відчуття,
Та память, до якої звикли.
Віками розумом людина керувалась,
Роками мозок шліфувала,
Бо в соціумі колихалась,
Розмножувалась й землю обробляла.
Земля це наша Ненька, а Татко -Космос.
Як в добрій казці - життя розквітає.
Піклується наш Татко, надсилає поміч;
А Матінка, дари ці залюбки приймає.
Все ж в кожній казці є кінець,
Так і людина, кидаючи Матір,
Летить душею в Таткові обійми напростець.
А тіло- Матінці лишає заховати.