Татові...лист 28-й...
Так холодно ... і в серці дощ пішов...
Як добре , що мене ніхто не бачить...
Допоки місяць хмарами зайшов,
Я тут собі... тихесенько поплачу ...
...Тоді , в такий же зимний листопад
Дзвонили дзвони , били гірше грому...
-Ти ж обіцяв мені приїхати назад !!!
Казав: «Все добре,.. скоро я додому ...»
Як міг ти , не прощаючись , піти ?!
Забрав моє дитинство із собою ...
...Я виросла .. і зрозуміла ... Ти...
Ти так боявся нам завдати болю...
...Болить , щораз так само... та проте,
Я знаю , що мої «листи» читаєш ,
Де стільки років , дякую за те,
Що ти мене ...й з небес охороняєш ...;;