Весна минула, літечко і осінь,
І на порозі вже стоїть зима.
Про спів пташиний, неба ніжну просинь
Ми згадуємо з сумом крадькома.
І подих запашних осінніх квітів
Дарує нам передчуття зими,
Та пам’ять тішать, сонечком зігріті,
Осінні і барвисті килими.
Клин журавлів високо в небі лине,
Подалі від зими, в чужі краї…
Щасливі ті, хто знову їх зустріне
І шкода тих, хто не зустріне їх.
А пори року йдуть собі за планом…
Тонким вже став настінний календар.
І сива вічність все пливе над нами,
Гортаючи природний свій буквар.
І в серце закрадається тривога:
На цій землі у нас – життя одне.
Чи встигнемо його прожити з Богом,
Адже воно так швидко промайне?!