Розкрити очі - де є дійсність, де є мрія,
Не сплутати б зненацька сон з життям.
Вірші, як ті думки, що ти навіяв,
З листком паперу линуть в небуття.
Вірші, що ти ніколи не почуєш,
Та чи почуєш дещо взагалі?
Безмерну ніч у серці колисуєш,
Що простягнула руки до землі.
Де мрак, де світло - хто його побачить?
Хто ціле розітхає на частки?
Та чи на небесах тебе пробачить
Душа, яку роздали на картки?
Немає сенсу у дітячих казках,
Даруй мені все те, чим я була,
Це лише гра - натягти чиюсь маску,
Пришити до плечей чужі крила...
Рухаючись, як у п'янкім безсонні,
Чорнішим, ніж темрява уночі,
Змиваючи любов, як кров, з долоней,
Шукати ангела в своїй брудній душі.
Скажи мені, в якого віриш бога...
Тебе чекає велетенський хрест.
Навіщо ти обрав таку дорогу,
Якою можна йти лише вперед?
Чому вважаю, нібито спроможня
Торкатися твоїх далеких мрій?
Мені здавалось, ніби я не "кожна",
Щодо шляхів - вагомий тільки мій.
Не треба долі уроняти очі,
Ти знаєш, що то кара не твоя.
Зітха вогонь у мряві дивной ночі,
Що принесла на крилах світла я.
Тож і мене ця кара не минує,
Прийми ж бо в дар останній, далебі
Вірші тієї, кого більше не їснує.
Вірші, присвячені єдиному. Тобі.