Стихотворный перевод с украинского (Дмитрий Артис)
***
На той горе, на возвышеньях скорби,
где боль во всём – от камня до креста,
как вдовий плач, дожди прольются вскоре,
на той горе, на возвышеньях скорби
безмолвно слово и дрожат уста.
Горчит слеза, печёт, как дух чумацкий,
Лубны склонились в траурной тени,
и монастырь, как оберег казацкий,
и колокол – немеют: «Помяни!»
Тут одного числа две половины –
вселенную прожгло до глубины –
Исус распят был в тридцать три безвинно,
а в тридцать третьем – страшная година –
распяты миллионы без вины.
Нам отпевать их ангельские души.
Они ушли, не гневаясь – любя.
Они простили. Память, как удушье:
простим ли мы когда-нибудь себя?
На той горе, на возвышеньях скорби,
как вдовий плач, небесная вода
всё льёт и льёт в немеющем укоре,
и плащаницей – тишина, и горе,
и колокол взывает: «Никогда!»
______________________________________________
Стихотворение на украинском (Борис Олейник)
* * *
На цій горі,
на пагорбі печалі,
Де все болить —
від квітки до хреста, —
Ідуть дощі вдовиними плачами…
На цій горі,
на пагорбі печалі,
Німіє слово і мовчать уста.
Гірка сльоза пече,
як сіль чумацька.
Стоять в жалобі схилені Лубни.
І монастир — як оберіг козацький…
І дзвін вола безмовно:
«Пом’яни!»
Страшне число
у нелюдській напрузі.
Пропалює світи до глибини:
У тридцять три розіп’ято Ісуса.
У тридцять третім на земному прузі
Розіп’ято мільйони без вини.
Ми відспівали їхні чисті душі.
Вони нас не спалили у клятьбі.
Вони — простили.
Але пам’ять душить:
Чи маєм право ми
простить собі?
…На цій горі,
на пагорбі печалі,
З небесної, святої чистоти
Ідуть дощі вдовиними плачами.
Спадає плащаницею мовчання.
І тільки дзвін волає:
«Не прости!»