* Начало - см.
Поїзд (Юрій Рибчинський, http://ribchinskiy.com/images/stories/book/bezsonnya.pdf)
11.
Двадцять один вагон. Двадцять один.
А ми в останньому, цілунками закляті.
А пам’ятаєш – ми були в двадцятім
Ще рік тому? О дивний часу плин!
О часу плин! О дощ! Як тінь труни,
Вагон двадцятий той нам часто сниться.
На смерть там дуже схожа провідниця,
Вона страшна, неначе дві війни.
Вона, згадай, приносила нам чай
Із мертвою водою І газети.
Ми їхали в комуністичний рай,
Немов прибульці з іншої планети.
За провідницю ми пили до дна,
О дивна пролетарська королева!
І звалась Революція вона,
І прізвище її було – Жовтнева.
Батьки були її – більшовики.
У тамбурі, Що біля туалету,
Вона в червоній хустці Залюбки
Давала всім, Хто має пістолета…
В купе одному – з Троцьким Меркадер,
А в іншому – Альєнде з Піночетом,
А в третьому з підробленим білетом
З Росії їде хтось в СРСР.
Тут смерть – переодягнений круп’є
Життя знецінює, підвищуючи ставки.
Тут всі герої й героїні Кафки.
Тут Сталін з Гітлером за перемогу п’є.
Тут діти коронованих повій,
Що їх двадцятий вік поставив раком.
Які обличчя! Гоголівський Вій,
Мабуть, був батьком всім цим вурдалакам.
Тут кожен третій – злодій чи шахрай.
Тут кожна друга – шльондра чи стукачка…
Вагон двадцятий мчить в пекельний рай,
Як безголовий вершник необачний.
Але серед брутального сміття,
Під пульс коліс, під ритми перестуку,
Як Діви непорочної Дитя,
Свята любов народжується в муках…
11. (вольный перевод П.Голубкова)
Двадцать один вагон. Двадцать один.
Мы – в крайнем, поцелуями закляты.
А понишь ты, как были мы в двадцатом
Лишь год назад? О жизни серпантин!
О жизни сплин! О дождь! Как гроба тень,
Вагон двадцатыйтот нам часто снится.
Была на смерть там схожа проводница,
Страшней двух войн была в военный день.
Нам приносила, помнишь, она чай
С водою мертвой. И газеты.
Везли в коммунистический нас рай,
Словно пришельцев с не родной планеты.
За проводницу пили мы до дна,
За здравье пролетарской королевы!
И звалась Революцией она,
Фамилия ее была «Жовтнева».
Родители ее – большевики.
В том тамбуре, что возле туалета,
Она, в косынке красной, те «чайкИ»
Давала всем, кто с пистолетом
В одном купе был с Троцким Меркадер,
В другом купе – Альенде с Пиночетом,
А в третьем, с недействительным билетом,
Сброд из России мчал в СССР.
Там смерть, хоть в крупье костюме – тут как тут
Жизнь обесценит, повышая ставки.
Там все герои, героини Кафки.
Там Сталин, Гитлер за победу пьют.
Там дети коронованных мессий
Которых век двадцатый ставил раком.
Какие лица! Гоголевский Вий
Как видно, предком был всем этим вурдалакам.
Там каждый третий – вор, или «шахрай»,
А каждая вторая – «гля», «стукачка»…
Вагон двадцатый мчит в геены рай,
Как всадник безголовый – неудачник.
Но среди грязи, мусора житья,
Под пульс колёс, под ритмы перестуков,
Как Девы непорочной той Дитя,
Рождается любовь святая в муках…
24.
А в сусідньому купе
Кум, підвипивши, хропе.
Вже багато зим і літ
Я – на захід, Він – на схід,
Він – в Казань, А я – в Берлін,
Він – у Псков, А я – у Відень –
В різні сторони ми їдем,
Хоч у нас вагон один.
Сниться кумові Європа –
Суміш церкви і секс-шопу,
Барселона і Женева,
У ліхтариках дерева,
Автостради, автобани,
«Мерседеси» і «Нісани» –
То все сон, а наяву
Кум мій їде «у Москву»,
Бо не може жити, бля,
Без Кремля і без рубля,
Без лубка і хохломи,
Соловків і Колими.
Брату старшому везе він
Анекдотики дешеві,
Сало, цукор, помідори,
Білу Церкву, Чорне море
І коштовні подарунки,
Танці, співи, візерунки,
І горілочку із перцем,
І своє хохляцьке серце,
Свою дружбу непохитну
І любов свою блакитну.
І тому йому до дупи
Наші фракції і групи
З незалежністю своєю,
З боротьбою за ідею,
І з живописом модерним,
І з правописом химерним,
І з ментальністю Тараса –
Кум живе за іншим часом,
На годиннику у нього –
Час московський. І дорогу
Вибрав він собі на схід
В поїзді, що йде на захід.
І будить його не слід.
Хай проспиться, бідолаха.
24. (вольный перевод П.Голубкова)
А в соседнем купе
Кум храпит, как в избе.
Много лет уже и зим
Так и ездим мы с ним:
Он – в Казань, А я – в Берлин,
Он – во Псков, А я – в Вену –
В разные места мы едем,
Хоть вагон у нас один.
Снится куму Европа –
Смесь церквей и секс-шопа,
Барселона, Женева,
Фонари справа, слева,
Автострад автобаны,
«Мерседесы», «Ниссаны» –
То всё сон. А наяву -
Кум мой едет «у Москву»,
Ведь не может жить он, гля,
Без Кремля и без рубля,
Без лубка и хохломы,
Соловков и Колымы.
Брату старшему прёт он
Анекдотиков вагон,
Сало, сахар, помидоры,
«Білу» Церковь, «Чорне» море
И бесценные подарки,
Танцы, пение, ,
И «горілочку» ту, с перцем,
И свое «хохляцьке» сердце,
Дружбу давнюю святую,
Хоть и «желто-голубую».
Потому ему так глУпы
Наши фракции и группы
С «незалежностью» своею,
И с борьбою за идею,
И с художеством модерным,
И с писанием химерным,
И с ментальностью Тараса –
Кум в плену другого «часу»,
Час Москвы. Из двух дорог
В поезде, что шёл «в Монако».
Выбрал курс он на восток
Не буди его однако.
Пусть проспится сам, бедняга.
26.
Наш поїзд везе нас крізь марева літ,
Крізь дивні мережива зим.
А Захід є Захід, а Схід то є Схід,
І з місця не зрушити їм.
Це правда. Це Кіплінг. А потім був Блок,
Що скіфами всіх нас нарік,
З тих пір стільки років минуло, пройшло,
З тих пір промайнув майже вік,
І зрушили з місця кордони країн,
Змінились обличчя держав,
Та турком не став чорнобровий грузин
І турок грузином не став,
Ніщо не змінилось, й змінилося все,
Від вітражів до вітрин,
І навіть змінився в балеті Бізе
Під псевдонімом Щедрін,
І зникла остання імперія зла,
Де був забороненим Бог,
Де ми у дворах забивали «козла»
Й портвейн розпивали на трьох.
Імперію ту позмивало дощем,
Та є ще «свята простота»,
Упевнена в тім, що повернеться ще
Той час і імперія та,
І стануть старі молодими, щоб знов
Співать піонерські пісні,
І Сталін воскресне, Й Микита Хрущов,
І все, що давно вже в труні,
Воскреснуть доноси, і черги, і все,
Чому воскресати не слід,
І нас у кайданах чекіст повезе
Із заходу знову на схід,
І ми зрозумієм, що поїзд – наш рок,
Що донор з вампіром – брати,
Що ворог народу то є сам народ,
Що всі ми – масони-жиди,
Й палатиме наш двадцять перший вагон,
Допоки в химернім диму
Ми не зрозумієм, що все це наш сон,
Потворний гіпноз і тому
Нам треба прокинутись, випить сто грам,
І викинуть мотлох і бруд,
І, доки не пізно, зірвати стоп-кран,
Й змінити пекельний маршрут.
І поїзд, що віз нас усіх на той світ,
Летітиме шляхом ясним…
А Захід є Захід, а Схід то є Схід,
І з місця не зрушити їм.
26. (вольный перевод П.Голубкова)
Наш поезд везет нас сквозь марева лет,
Сквозь странные кружева зим.
А запад есть Запад, Восток есть Восток,
И с места не сдвинуться им.
То правда. То Киплинг. А после был Блок,
Что скифами всех нас нарёк,
С тех пор столько лет уж прошло, утекло,
С тех пор почти век уж утёк,
И сдвинулся с места кордон не один,
Сменились и лица держав,
Но турком не стал чернобровый грузин
И турок грузином не стал,
Ничто не изменилось, и изменилось все,
От витражей до витрин,
И даже изменился в балете Бизе
Под псевдонимом Щедрин,
Исчезла былая империя зла,
Где был запрещенным сам Бог,
Где мы во дворах забивали «козла»,
Портвейн распивая на трёх.
Империю ту посмывало дождем,
Но есть и «свята простота»,
Уверена в том, что вернется еще
То время, империя та,
И станут дедЫ молодыми, чтоб снова
Петь те, пионерские песни,
И Сталин воскреснет с Никитой Хрущевым,
И всё, что в гробу, как известно,
Воскреснут доносы, и очередь, всё,
Чему воскресать не дай, Бог,
И нас в кандалах вновь чекист повезет
Всех с запада вновь на восток,
И все мы поймем, что тот поезд - наш рок,
Что донор с вампиром – сваты,
И что враг народа - тот самый народ,
Что все мы – масоны-жиды,
И будет пылать двадцать первый вагон,
Покуда в химерном дыму
Мы все не поймем, что все это наш сон,
Кошмарный гипноз, потому
Нам надо проснуться, и выпить сто грамм,
И, выбросив хлам, грязь, мазут,
Пока что не поздно, срывая стоп-кран,
Сменить этот адский маршрут.
И поезд, что нас на тот свет уволок,
Путем будет мчать лишь таким…
А Запад есть Запад, Восток есть Восток,
И с места не сдвинуться им.
29.
Скажу я щиро,
Скажу відверто:
В нас люблять мертвих,
І тільки мертвих,
У нас всі люди
Мов некрофіли:
Того всі люблять,
Кого убили…
29. (вольный перевод П.Голубкова)
Скажу я искренне,
Скажу я твёрдо:
Здесь любят мертвых,
И только мертвых,
У нас все люди
Как некрофилы:
Того лишь любят,
Кого убили…
33.
Ми їдем на захід – і чорна пітьма у віконці,
А там вже, на сході, нове народилося сонце,
А там вже прокинулись мудрі і хитрі японці,
Що світ цей тримають на жовтій маленькій долоньці,
І синові кажуть уранці, й малесенькій доньці:
«Ми не італійці, не турки ми і не естонці,
Нехай бідолахи на захід летять, мов комахи,
У нас, у японців, на сході, на сході той захід,
Й на сході від нас – і Америки всі, і Європи,
У них інший час, і відмінні у них гороскопи,
А в нас – свої рикші і гейші, і власні у нас самураї,
Навіщо спішити туди, де сонця помирають?
Тому хай на захід усі поспішають народи –
Чим далі на захід, тим ближче, тим ближче до сходу!»
33. (вольный перевод П.Голубкова)
Мы едем на запад – и чёрная тьма за оконцем,
А там, на Востоке, родилось давно уже солнце,
Проснулись там мудрые, хитрые люди - япошки,
Что мир этот держат на крошечной желтой ладошке,
И сыну, и дочке твердят по утрам все японцы:
«Мы не итальянцы, не турки мы и не эстонцы,
Летят пусть на Запад бедняги, как божьи коровки,
У нас, у японцев, тот Запад - всегда на Востоке,
От нас на востоке Америки все и Европы,
Там время другое, другие у них гороскопы,
У нас – свои рикши и гейши, и собственные самураи,
Зачем же спешить туда, где солнца все умирают?
Так пусть на тот запад спешат все другие народы –
Чем дальше на запад, тем ближе, тем ближе к восходу!»
34.
Основні ознаки часу:
Ковбаса смачна без м’яса,
І тютюн без нікотину
Курять хлопці біля тину,
А жінки усі на пляжі
Без одежі в макіяжі,
Порнофільми без пардону,
І Європа без кордону,
І театр без глядачів,
Наче їжа без харчів,
По планеті бродять всюди
Без ознаки статі люди,
Без мелодії пісні,
Безголосі голосні.
Операції без крові,
І кохання без любові,
Сексуальні акти
Без контакту і антракту
34. (вольный перевод П.Голубкова)
Признак нынешнего часа:
Колбаса вкусна без мяса,
А табак без никотина
Курят дети и детины,
Ну, а дамы все на пляже -
Без одежд, но в макияже,
Порнофильмы без «пардонов»,
А Европа без кордонов,
И театр без зрителей,
Как еда без продуктов,
По планете бродят всюду
Без на пол намёка люди,
Песни все - РЭПобразны,
А все гласные - безгласны.
Операции без крови,
И любовь вся - без любови,
Сексуальные все акты -
Без контакта и антракта.
38. (окончание)
Наш поїзд – то машина часу.
Йдемо з вагона у вагон.
Міняєм колір шкіри, расу,
Міняємо одеж фасон,
Міняєм імена: Іванна,
Офелія, Артур, Хома…
Та для кохання, для кохання –
Національностей нема.
Коханню все одно: ти – фінка
Чи українка,
Є тільки чоловік і жінка –
Дві половинки.
В шалені ночі, в ночі чорні
Магістр алхімії – любов
В аортах наших, як в ретортах,
Змішала всіх народів кров.
38. (вольный перевод П.Голубкова)
Наш поезд - временнАя трасса.
Идем в очередной вагон.
Меняем кожи цвет, и расу,
Меняем и одежд фасон,
И имена меняем: Настя,
Офелия, Артур, Альфред...
Но для любви, как и для страсти -
Национальность – не запрет.
Любви ведь всё равно: ты – финка,
Иль украинка,
Есть в мире только две песчинки -
Две половинки.
В шальные ночи, в их чернОтах
Магистр алхимии - любовь
В аортах наших, как в ретортах,
Смешала всех народов кровь.