Вже пів години, як прокинулись,
а обнялися – тільки раз...
Ми звикли намірами дивними
вимірювать наш спільний час:
торкатись потай одне одного,
коли навколо – світ очей,
і од повітря прохолодного
плече вкривать серед ночей,
під краєвидами-загравами
од щастя сліз не утирать,
і ображатися удавано,
що забуваєм цілувать...