Од ранку... Ні, від вечора іще –
реальне, але водночас примарне –
мою хвилює душу, мов пече,
це янгольське передчуття кав'ярні.
Тому, хто знає це передчуття,
я подаю із усмішкою руку:
ми п’ємо каву львівського життя
і ми шануєм цю солодку муку,
коли – із небуття, із хвилювань –
із філіжанок з присмаком любові,
із філіжанок з присмаком кохань,
зростає щастя зустрічі у Львові...
І кидаєш, і забуваєш все –
весь інший світ мовчить і завмирає,
а ти – губами – кави ніжний сенс
торкаєшся і називаєш раєм...