Моїй мамі нині сто сімнадцять,
Тридцять п’ять із них, її нема…
Непрощенним буду зоставаться,
Бо з життя вона пішла сумна.
Ніжності - то бачила замало,
Грубістю накормлена сповна.
Все це зрозумів, коли не стало,
Впав би в ноги, та вона пішла…
Лише усміхається із світлини,
Через сітку серебристих сліз:
Я прощала і прощаю, сине,
Певно ти вже трошечки підріс.
Бережи дітей своїх, дружину,
Не зганяй на них жахи і злість…
А я вас ніколи не покину,
Буду супроводжувати скрізь.