Н. Бідненко
Небо, зіпершись на обрії,
Висне кудлатою хмарою.
Може, його ми задобримо
Й дощ вже не видасться карою –
Буде, мов купіль, цілющим він
Душам, в розлуках зневіреним.
Літеплом землю цілуючи,
Знову нам щастя відміряє.
***
Небо, подперев горизонты,
Виснет лохматой тучею.
Может его мы задобрим
И дождь не покажется скучным -
Будет купелью живительной,
Душам, в разлуках потеряным.
Нежно землю целуя,
Снова нам счастье отмеряет.