Як сонце засне, ти погляду не ховай.
Сховай лише думку - липку та сором'язливу.
Я зрОблю тобі медово-коричний чай,
Та висушу вмить гарячу серпневу зливу.
Як місяць зійде, ми втратимо денний сенс.
І будь-який сенс цілком, як непотріб, зникне.
Хтось буде до ранку служителем втішних месс.
Хтось стане під ранок спогадом, злегка прикрим.
Як ранок засяє, то згинуть усі жахи.
На попел розсиплються сумнівів тверді скелі.
Хіба хто не вірив, що справді ми є птахи,
І нам не завадять звичайні дахи та стелі?
Як вечір запросить гостинно назавжди ніч,
Не буде вже потім ні болю, ні страху, ні жалю.
Ти знатимеш певне, що в тому то й є річ -
Я полум'ям свОїм багаття твого не спалю.