І знов безсоння смуток заварило,
Зібрало в горня всі мої страхи.
Я відверталась, а воно шипіло:
– Скуштуй, любенька, трошки самоти
Поплач та пожалій себе бідненьку,
Згадай, який навкруг жахливий світ.
Та загорни в печаль своє серденько,
Нехай ще більше тужить та болить.
Допоки треті півні не співали,
Не закривай заплаканих очей.
Мені твоєї туги ще замало,
Бажаю більш безсонних цих ночей.
І я вже як у мареві, гіпнозі
Збиралась пити напій той до дна.
Та зрозуміла – щастя десь в дорозі,
Розтала ночі темної мана.
І відмахнувшись від думок недобрих
Та посміхнувшись місяцю й зіркам,
Я в світлу ніч занурилась хоробро.
Добраніч, любі,
Снів солодких вам…