(Пуристи, пташина!)
Крізь прогали в нетях хоч чогось,
в розкосину.
Крізь нору вируючу шемхамств.
Промінь місячний по обрію проноситься,
то душа моя зривається ускочити
в фирглі-мирглі.
Переливушкою,
простозоряно,
у горлянку
солов'я!
Тьох бундючиться,
топоче, ще й,
лопоче щось,
обпікає ласим,
з остраха
бриньчить.
Рветься з рук.
Та начебто,
бобочиться,
прикидається,
що справді,
і не мій!
А!!!
Десь
та щось,
в колись
і потрапляє…
Завмирає…
Місячною стежкою тремтить…
І тоді, гусячою,
аж,
шкірою дурію
я…
Зараз, як жажахнеться!
І, все.