Увесь мій кацапський гонор
усю мою чугуївську дурню
жiночка з Полісся стримала
бо я її люблю мовою моєї матері
вчительки що мене обожнювала
кручі мої не зраджувала
не клЯла стежку свою
а піду в далекі гори
чи дочовгаю до стерні
щирі очі чорні брова
маряться як дурні
я без неї наспів обділений
приспівом відчуття
бо такого й не марив дива я
коли жаль жартома злучав
а у тому жалю жалібному
як у неньчиному раю
мене звісно вертає до рідного
і молюсь на нього
й молю.