Петі мнєнія до дупи,
Він славетний алконавт,
Все життя валявся трупом,
Поховавши свій талант.
Він вершив діла маштабні,
Правда, тільки на словах,
В кожнім порусі незграбнім
Провидіння слало нах.
В нього вірили відразу
Кільканадцять легковірів, -
Та відпали усі разом,
Геть утративши довіру.
Бо вода вином не стала,
Й не щастило на улов,
Трьох хлібин було замало,
Щоб наївся й марнослов.
Ну, а що насправді здужав
По воді йти, як апостол.
То вступити у калюжу,
Тільки пяному запросто.
Залишились в алкосекті
Тільки діти та дружина,
Їм обіцяно безсмертя,
Бо ніч в пеклі пережили.
Каявся, що більш ні краплі,
Не візьме до рота трунок,
Та коли у кухні крапа
Самогон - чи є рятунок?
В білій гамівній сорочці -
Йшов, як бог серед ослів,
Хтів сказати щось, та точно
Не зміг вимовити слів.