Чорнокнижник - доль вершитель
Був знавцем втручань магічних,
Знав, як серце з серцем зшити
Чи розбити іронічно.
Знав закон світобудови,
В нім, як в замку, кожен камінь
Був на місці, як в розмові -
Слово, скуте ланцюгами.
Тож прибив на пару цвяхів
Для гостей своїх численних.
Дошку з написом, що магом
Він працює в дні буденні.
Але час був - надто темний,
Й люди злісні та сварливі,
Звинувачення даремні -
Де гучніші - там правдиві.
Тож не дивно, що добродій,
Винний в бідах та прокляттях,
Став прикутим до колоди -
Посередині багаття.
Вщент згоріла деревина,
Та чаклун, ману наславши,
Думав, в чім його провина,
І чому горить нізащо.
Розійшлися по будинках
Жителі малого міста,
Вітер вверх здіймав пилинки
Поряд з ілюзіоністом.
Поселившись в іншім краї,
Щоб уникнуть самоспалів,
Дошку з написом в відчаї,
Викинув куда подалі.