Так темно довкола… Нахнюплено й зимно,
Без тебе лиш морок зневажливо жде.
Йому не розкажеш, що діється вдень,
Як хоче душа обійнятись нестримно.
І просто мовчати, тут зайві розмови,
Хай серце розкаже про вибух чуттів.
Одні дифірамби, хоч щоб не хотів,
Співає постійно у снах кольорових.
Навіщо вкладаєш свої епілоги
В прологи моїх розпашілих бажань?
Так важко самотньо підносити жар
Свого забуття до небесних чертогів.
І знову вмирати від болю й образи,
Себе хоронити під товщею мрій.
Згасати безглуздо у темній порі,
На фоні сіяння всевидящих стразів.
20:26, 16.12.2019 рік.
Зображення: http://vev.ru/blogs/spichki.html