Ні на крок вперед, ні на крок назад –
тільки поруч йди і тримай за руку...
Нам ще йти і йти по старому бруку,
крізь весняний дощик і снігопад.
Нам ще йти і йти – лиш би йти удвох,
щоб не розпліталися теплі пальці.
Скільки би не вешталися скитальці –
відчуття спорідненості в обох.
Йти і йти... А потім, в щасливу мить,
зупинитись разом, немов у змові,
і зізнатись вкотре у тій любові,
у якій окремо ні йти, ні жить...