Сяють зорі в небесній імлі,
Променистість долає розлуки.
Як цілунок — вітання Землі,
Для обіймів простягнуті руки.
Оксамитові дальні світи
Зичать нам сподівання і віру
Що зумієм жадане знайти
В неосяжнім безмежжі ефіру.
Де не скорені ще рубежі
Наші мрії до часу в облозі.
Та для Всесвіту ми не чужі,
Хоч блукаєм обабіч і досі.
Ллється музика краща з усіх
Із глибин загадкової тиші.
Отже нам сподіватись не гріх
На обійми оті наймиліші.