Багато вже чого минуло,
Багато дечого нема...
Так промайнуло мов не було.
На обрії років - зима...
Яка-ж весна колись буяла,
Здавалось вічністю життя.
Тоді не думали, не знали,
Що роки підуть в забуття.
Красою літо зеленіло,
У світі кращої нема,
Кохав душею, серце мліло
І впевнений, що не дарма.
Пьянів жіночою красою,
І тим, що в пам'яті святе -
Дівчина з русою косою,
І літо наше золоте...
Нажаль немає в світі долі,
Щоб літо вічністю було,
Час зупинився в чистім полі,
Де щастя мріями жило.
Той час тепер у сні побачу,
Ті юні роки, те життя,
Душа сумує, серце плаче
Коли немає вороття...
Весна і літо те минуло,
Вже майже й осені нема.
Було те щастя, чи не було?
На обрії років - зима...
Л. Дідусенко листопад 2016р.