Пiсня Михайла Щербакова, переклад з росiйської
Норд-вест, гудки, голубінь. Крейсер, чи то міноносець.
В рубці радист репетирує: крапка, тире, потім кома.
Ручкою білою з берега юнка махає.
З борту махають усі. Лиш не маха найгарніший.
Жаль, жаль. А ось і не жаль. Нащо їй красень той здався.
Хай він потоне геройськи з ескадрою із усією.
Янголи Божі стануть до нього всміхатись.
Що ж, їй сльозами зійти? Дзуськи, цього він не діжде.
Снів, сліз, печеного льоду — зараз вона б не хотіла.
Пурхати, мабуть, хотіла б, немов одноденка-метелик.
День — час недовгий, згаснути б не забарився.
Ніч її серцю навік битися б заборонила.
Та — мчать Амур і Дунай хвилі у небо Балтійське.
Норд-вест, гудки, голубінь, божевільна морзянка радиста.
Плач, плач, о, серце! Ніч промайнула безславно.
День не барився, прийшов — ясний, холодний, ворожий...