- То, що нового в тебе, тату, на роботі? -
Донька із сином, за сніданком, запитали.
- Саджаєте злочинних дядь і тьотів?
- Та – ні! Сьогодні, просто, Українця добивали…
- Це, хтось, такий дарунок попрохав у Миколая?
- Це кровна жертва? – за гріхи всього народу?
- Та – ні! Хтось бавився на «зоні» в «вєртухая»,
Щоб не робив у стаді біомаси вольності погоду…
- Одного – двох, - відправимо у кращий світ. –
Щоб вже не бачили нерівності ганьбу в країні…
Все втихомириться! …сховаються, неначе кріт…
Помоляться, залякані, на самоті, в своїй хатині…
- Ти, татку, про таку роботу мріяв від дитинства?
- Мовчіть! Беріть свої сніданки та мерщій до школи. -
Щоб нам було ще й і до хліба - творимо безчинства…
Та не свої, а тих бариг, котрих нам не здолать ніколи!
p.s.
Ланцюг поруки кругової – надто вже міцний.
Він в кро’ві весь, хоч золотом виблискує на шиях…
Лишень боїться правди! Перед нею він – крихкий…
- Тсс! Чуєте?.. Зелений екскаватор всім могили риє!
Поет ХХ сторіччя. 19.12.19 с. Торгановичі.