Не поети – люди звичайні
ходять поруч і ходять повз.
Франтів – мало, більше – охайних.
Прагну – віршів, а бачу – проз.
Хтось – всміхається думці власній.
Хтось – обходиться без думок.
У цього – очі зовсім згасли.
А з її очей – холодок.
В їхніх поглядах гаю вірші,
і душа моя знов сама...
Ходять прози... Із тих – найгірших,
на яких читачів нема...