Лиш спогади та невеселі думи,
І нічим поділитися, крім суму…
Яскравий світ… уже не тішить око,
Спалахи світла, - й ті поодиноко…
НезрУчне ліжко… краще підвіконня,
Кімнату знову винайма безсоння…
Щоб з’їхало, згодна сплатити тищі!
Заснути не дає чиєсь «навіщо»…
Чуже стає важливішим за свОє,
Життя прожити можеш, - не засвоїш…
Чи варто перейматись запитанням,
Та відповідь шукаєш, як востаннє!
Тому в житті міняються поняття,
Хоч жалкувати, – то пусте заняття…
Сутність сховалась в лініях долоні…
Сумніви по щоках.. і ті солоні..