Коли мене наздожене омана,
І я згорю, подужаний вогнем,
Єдина все ж залишиться потреба –
Тебе торкнутися дощем.
Не маю спокою хвилини,
Не маю миру на душі,
Ховати спогади так тяжко,
Як почуття – вони важкі;
Великі, межі не стискають,
Їх повнота своє бере,
Ночами тихо виповзають
Та грають барвами своє –
Небачене, нечуване роками,
Й летять, летять в країни ті,
В яких у мріях величавих
Вони – ті спогади – живі.
Вони там радості є діти,
І все тим спогадам є рай,
Коли б я міг допомогти їм,
Я був би злодієм, нехай.
Але краса їх вас не вбила,
Коли Ви очі відкрива,
Торкнулись тонкої печалі,
Якою повна є душа.