Ми нікому не винні,
ми сплатили свої борги.
За уміння ходити — розбиті коліна,
за уміння любити — на серці пруги.
Щоби просто дружити,
скільки треба латок
на душу свою нашити?
Вся в стрічках,
кольорових нитках,
не злічити.
Може, не так?
Ми різні.., однак
дуже схожі.
Сумніви стримують рух,
тоді уповільнюєшся
на дорозі
і переводиш дух.
Зупинки не може бути!
Тут кожна хвилина — скарб.
Даруєш усмішку перехожим
і потаємний страх:
якщо прочитають твої думки,
або посміються з твоєї мрії,
чи якось не так виглядаєш ти
в очах громади цієї?
Спопели вже свої страхи!
Усі “якщо” і “аби”.
Зціли свою втому
і дух допоможе.
Ми не винні нікому,
ні я, ні ти.
Усі різні,
та все ж таки схожі.
12.2019 р.