Лише запроменить, дивуюсь я,
як співіснують разом в небокраю –
і сонце, у якого є ім'я,
і хмари, у яких імен немає.
Над світом лине неба течія,
і думаєш, як хмари пролітають:
ось – небо, у якого є ім'я,
ось – хмари, у яких імен немає.
Так і в людей буває, знаю я:
пригадують, коли життя минає,
людей, що заслужили на ім'я,
і тих людей, в яких імен немає...