Дмитрий Артис (стихотворный перевод)
ЛОДОЧНАЯ ПРОГУЛКА
Я рассказываю тебе об озере,
о том, как на лодке плыву,
и ты говоришь, что это лучшая история,
которую слышала от меня,
и просишь рассказать её
снова и снова.
Вот я такой на лодке медленно плыву,
весёлком-то ивовым как по воде гребу
(Епифания:
плыть по озеру на лодке – это не то, что плыть,
но образ того, кто держится на плаву
и не уходит ко дну).
Где-то на дне
рыбки цветные, что серьги твои,
цветные ракушки, что ожерелье твоё,
цветные водоросли, что ленты твои,
не видел,
но знал, что всё это есть
где-то там на глубине, у самого дна.
Вот я такой дальше на лодке плыву,
весёлком-то ивовым как по воде гребу,
лодка моя задевает боком
расцветающие белые кувшинки
(Епифания:
расцветающие белые кувшинки –
совсем не кувшинки, но образ того,
чем скреплены лепестки).
_____
Василь Голобородько (стихотворение на украинском языке)
ПЛАВАННЯ У ЧОВНІ
Я тобі розповідаю – уже вкотре – про озеро,
та як я на ньому плаваю у човні,
і ти кажеш, що це найкращі слова,
які ти від мене коли-небудь чула,
та просиш розповідати про те плавання
ще і ще.
Ось я поволі пливу у човні,
горну воду вербовим весельцем
(епіфанія:
плавати-не-плавати у човні – символ за ознакою
"бути тим, хто тримається на поверхні,
не проникаючи вглиб, до дна").
Десь там на дні
кольорові рибинки, як твої сережки,
кольорові камінці, як твоє намисто,
кольорові водорості, як твої стрічки,
але я їх не бачу,
хоч і знаю, що воно усе там,
на недосяжній окові глибині.
Ось я й далі пливу у човні,
горну воду вербовим весельцем,
мій човен черкається боками
розквітлих білих глечиків
(епіфанія: розквітлі білі глечики-не-глечики –
символ за ознакою
"бути тим, що тримає пелюстки укупі у віночку").