Світлину мами взяв у руки,
В очах з’явилася сльоза.
Стільки літ минуло від розлуки,
А у серці рана ще жива.
Дивлюсь на неї і сумую,
З родини один я живу,
Про неї пам’ять я шаную,
Роками в серці бережу.
Цей світ покинула ти рано,
Ангел зберегти тебе не зміг.
Горе нас усіх тоді спіткало,
Як ховали випав навіть сніг.
І природа наче зупинилась,
Боляче і гірко на душі,
Ти лежала і не ворушилась,
Падав дощ із снігом у тиші.
У той день людей було багато,
Всі стояли мовчки у журбі.
І дивились наче винувато,
Вчительку свою, не зберегли.
Ти дітей роками в школі вчила,
Сіяла добро у душі їх,
У життя дорогу їм мостила,
Щоб була щасливою для них.
Живу на світі сиротою,
Немає мами вже давно.
Це сталось ранньою весною,
Не тим шляхом життя пішло.
Від пуповини відірвався,
Не відчуваю більш тепла.
Роками вірив, сподівався,
Що мама знов, кудись пішла.
Роки ідуть, а її немає,
І двері більше не скриплять.
Душа сумує і страждає,
Лиш сльози по щоках біжать.
Журба з роками не проходить,
Дідусь для внуків я давно,
Душа спокою не знаходить,
Як згадаю маму і село.