Легенда про цикорій
(російська)
Сказання сховалось у часі глибокім:
За сивої ще давнини,
Парубок жив собі десь, синьоокий,
Високий, красивий, ставний!
Коханую дівчину мав він гарненьку
І дуже чекали весни -
З благословення і тата і неньки,
Мали побратись вони!
Якось по квіти зібрались дівчата,
Як сонце пригріло ясне...
Снігу ще, звісно, лежало багато,
Та знали - зима вже мине:
Аж ось, на проталинці - квіточки сині,
То проліски - неба блакить!
Та і не знали дівчаточки нині,
Що лИха чекає їх мить.
Вибігли раптом з кущів чоловіки,
Дівок хапають - і в ліс!
І наречена пропала навіки...
Хлопцю не здержати сліз.
Дарма в погоню кидалися вої -
Спробуй у лісі знайди...
Марно шукали у хащах герої -
Всюди лиш кінські сліди.
Всі горювали. Та хлопець не здався -
В пошуки сам він іде...
Довго ходив, аж до моря добрався...
Та дівки немає ніде!
А він все шукає. А роки проходять.
І парубок вже постарів...
І сили немає і ноги підводять...
Все милу свою не зустрів.
Та ось край дороги упав, не підвівся,
Життя вже немає - він мрець...
Людина пропала! Лиш пагін з'явився,
Колише його вітерець!
На пагоні сині розкрилися квіти -
Як парубка очі, горять...
І досі, немов би коханій привітом,
Стеблини високі стоять!
3.01.2020 г.
- - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - -
Перевод на русский язык:
Легенда о цикории
(русская)
Сказание спряталось во времени глубоком:
За седой ещё старины,
Парень жил себе где-то синеглазый,
Высокий, красивый, стройный!
Любимую девушку имел он хорошенькую,
И очень ожидали весну -
С благословения и отца и матери,
Должны были пожениться они!
Как-то за цветами собрались девчата,
Когда солнце пригрело ясное...
Снега ещё, конечно, лежало много,
Да знали - зима уже пройдёт!
Ведь вот, на проталинке - цветочки синие!
То пролески - неба голубизна!
Да и не знали девчоночки нынче,
Что несчастья ожидает их миг!
Выбежали вдруг из кустов мужчины,
Девушек хватают - и в лес!
И невеста пропала навеки...
Парню не сдержать слёз.
Напрасно в погоню бросились воины -
Попробуй в лесу найти...
Зря искали в чаще герои -
Всюду лишь конские следы.
Все горевали. Да парень не сдался -
На поиски сам он идёт...
Долго ходил, аж до моря добрался...
Девушки нет нигде!
А он всё ищет. А годы проходят.
И парень уже постарел...
И силы нет и ноги подводят...
Всё милую свою не встретил.
Да вот рядом с дорогой упал, не поднялся,
Жизни уже нет - он мёртвый...
Человек исчез: лишь побег появился,
Колышет его ветерок!
На побеге синие раскрылись цветы -
Как парня очи, горят...
И до сих пор, будто бы любимой приветом,
Стебли высокие стоят!